поголений

ПОГО́ЛЕНИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до поголи́ти.

Високий, міцний, неначе грот-мачта, погано поголений, Жан щупав грубою палкою поміст і ледве згинав коліна, застиглий і негнучкий в своїй сліпоті (М. Коцюбинський);

Євмен Жлукто, дебелий довгорукий дядько з косими вузькими очима на повному, акуратно поголеному обличчі, з цікавістю потягнувся через стіл до зерна (Д. Бедзик);

// у знач. прикм.

Коли він наблизився, імператор і його супутники побачили, що на поголеній голові цього чоловіка сивіє пасмо волосся, спадаючи до вуха (С. Скляренко).

Значення в інших словниках

1. поголений — пого́лений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. поголений — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до поголити. || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поголений — ПОГО́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поголи́ти. Високий, міцний, неначе грот-мачта, погано поголений, Жан щупав грубою палкою поміст і ледве згинав коліна, застиглий і негнучкий в своїй сліпоті (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах