поголений
ПОГО́ЛЕНИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до поголи́ти.
Високий, міцний, неначе грот-мачта, погано поголений, Жан щупав грубою палкою поміст і ледве згинав коліна, застиглий і негнучкий в своїй сліпоті (М. Коцюбинський);
Євмен Жлукто, дебелий довгорукий дядько з косими вузькими очима на повному, акуратно поголеному обличчі, з цікавістю потягнувся через стіл до зерна (Д. Бедзик);
// у знач. прикм.
Коли він наблизився, імператор і його супутники побачили, що на поголеній голові цього чоловіка сивіє пасмо волосся, спадаючи до вуха (С. Скляренко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- поголений — пого́лений дієприкметник Орфографічний словник української мови
- поголений — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до поголити. || у знач. прикм. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поголений — ПОГО́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поголи́ти. Високий, міцний, неначе грот-мачта, погано поголений, Жан щупав грубою палкою поміст і ледве згинав коліна, застиглий і негнучкий в своїй сліпоті (Коцюб. Словник української мови в 11 томах