1. Словник української мови в 11 томах

поголений

ПОГО́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поголи́ти.

Високий, міцний, неначе грот-мачта, погано поголений, Жан щупав грубою палкою поміст і ледве згинав коліна, застиглий і негнучкий в своїй сліпоті (Коцюб., II, 1955, 385);

Євмен Жлукто, дебелий довгорукий дядько з косими вузькими очима на повному, акуратно поголеному обличчі, з цікавістю потягнувся через стіл до зерна (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 6);

// У знач. прикм.

Коли він наблизився, імператор і його супутники побачили, що на поголеній голові цього чоловіка сивіє пасмо волосся, спадаючи до вуха (Скл., Святослав, 1959, 610).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поголений — пого́лений дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. поголений — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до поголити. || у знач. прикм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. поголений — ПОГО́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. до поголи́ти. Високий, міцний, неначе грот-мачта, погано поголений, Жан щупав грубою палкою поміст і ледве згинав коліна, застиглий і негнучкий в своїй сліпоті (М. Словник української мови у 20 томах