поголос
ПО́ГОЛОС, у, ч.
Те саме, що поголо́ска 1, 2.
Недруги пустили поголос, мовби пастух із сином хотіли перевести племінне стадо... (К. Гордієнко);
В повітрі літають поголоси, ані правдивості, ані джерела яких не можна дошукатись (Ірина Вільде);
За старих часів повелося навіть іменувати Одесу царством лінощів та столицею ледарів. Але такий поголос був несправедливий (Ю. Смолич);
Це було зразкове лісівництво, і поголос про нього ширився не тільки межи людей, а, мабуть, і серед звірів (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)