поголос

ПО́ГОЛОС, у, ч. Те саме, що поголо́ска 1, 2.

Недруги пустили поголос, мовби пастух із сином хотіли перевести племінне стадо… (Горд., Дівчина.., 1954, 204);

В повітрі літають поголоси, ані правдивості, ані джерела яких не можна дошукатись (Вільде, Повнол. діти, 1960, 242);

За старих часів повелося навіть іменувати Одесу царством лінощів та столицею ледарів. Але такий поголос був несправедливий (Смолич, Світанок.., 1953, 5);

Це було зразкове лісівництво, і поголос про нього ширився не тільки межи людей, а, мабуть, і серед звірів (Загреб., Шепіт, 1966, 220).

Значення в інших словниках

1. поголос — (повідомлення про щось) чутка, розм. говір, гомін, поголоска, (негативний) плітка, поговір.  Словник синонімів Полюги
2. поголос — по́голос іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
3. поголос — Чутка; плітка, ПОГОВІР; звістка; п! ПЛІТКА.  Словник синонімів Караванського
4. поголос — див. звістка; наклеп  Словник синонімів Вусика
5. поголос — -у, ч. Те саме, що поголоска 1), 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. поголос — ПО́ГОЛОС, у, ч. Те саме, що поголо́ска 1, 2. Недруги пустили поголос, мовби пастух із сином хотіли перевести племінне стадо... (К.  Словник української мови у 20 томах
7. поголос — ПЕРЕ́СУ́ДИ мн., розм. (детальне, часто недоброзичливе обговорення чиїхось вчинків, поведінки тощо), РОЗМО́ВИ мн., ПЕРЕГУ́ДИ мн., розм., СУД-ПЕРЕСУ́Д розм., БАЛАЧКИ́ мн., розм., ТО́ЛКИ мн.  Словник синонімів української мови
8. поголос — По́голос, -су м. = поголоска. Поголос розійшовся по всій околиці. Єв. Л. IV. 14.  Словник української мови Грінченка