погорда
ПОГО́РДА, и, ж.
1. Почуття зверхності, зневаги, презирства до кого-, чого-небудь.
Його сірі очі променіють тихим світлом, на блідому .. чолі спокій і погорда... (М. Коцюбинський);
Її очі стемніли.., і несказанна погорда і ненависть пробилися в них (О. Кобилянська);
О, скільки в них [загарбників] до нас було погорди! (П. Тичина);
– Я офіцер угорської армії, – з погордою заявив капітан, – а мушу козиряти вашому сержантові і навіть солдатам (О. Гончар).
2. Гордовито-зневажливе, презирливе ставлення, відсутність поваги у ставленні до кого-небудь.
Всі [мужики] ним погорджували .. Причина цеї [цієї] погорди була зовсім зрозуміла. Гринько не належав уже до мужицького стану. Ані господар, ані робітник. Хати не мав .. Робити не здужав (Л. Мартович);
Дарка відчула у Лідчиних словах більше, ніж Лідка бажала: погорду до себе, Ориськи, до їхнього життя (Ірина Вільде).
Словник української мови (СУМ-20)