погордувати
ПОГОРДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.
1. Поставитися до кого-небудь зневажливо, зверхньо, презирливо.
– Не погордуйте нами та не забувайте за моє ласкаве прохання! – гукав Кміта (І. Нечуй-Левицький);
– Така ж вона хороша та привітна. Все мене за походи розпитувала, і горілочки піднесла, не погордувала (З. Тулуб);
// Знехтувати чим-небудь.
Не погордуйте моїм проханням (Леся Українка);
Разом з цукерками і квітами, якими погордувала Ольга, Онопрій викинув на смітник засохлі пелюстки троянд (А. Іщук).
2. Поставитися до кого-, чого-небудь з огидою, відразою.
Лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тонесенько по тарілці та й поставила перед кумом. – Живися, кумочку, не погордуй! (І. Франко).
3. над ким, рідко. Виявити надмірну гордість, гонор.
[Грицько:] Що мені в неї, христа ради ласкавого слова прохати? .. Не на такого напала! Наді мною не погордує, не потішить пихи! (М. Старицький).
Словник української мови (СУМ-20)