погордувати
ПОГОРДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.
1. Поставитися до кого-небудь зневажливо, зверхньо, презирливо.
— Не погордуйте нами та не забувайте за моє ласкаве прохання! — гукав Кміта (Н.-Лев., IV, 1956, 343);
— Така ж вона хороша та привітна. Все мене за походи розпитувала, і горілочки піднесла, не погордувала (Тулуб, Людолови, І, 1957, 344);
// Знехтувати чим-небудь.
Не погордуйте моїм проханням (Л. Укр., V, 1956, 292);
Разом з цукерками і квітами, якими погордувала Ольга, Онопрій викинув на смітник засохлі пелюстки троянд (Іщук, Вербівчани, 1961, 75).
2. Поставитися до кого-, чого-небудь з огидою, відразою.
Лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тонесенько по тарілці та й поставила перед кумом. — Живися, кумочку, не погордуй! (Фр., IV, 1950, 57).
3. над ким, рідко. Виявити надмірну гордість, гонор.
[Грицько:] Що мені в неї, христа ради ласкавого слова прохати? ..Не на такого напала! Наді мною не погордує, не потішить пихи! (Стар., Вибр., 1959, 251).
Словник української мови (СУМ-11)