погріб
ПО́ГРІ́Б, по́гре́бу, церк., розм.
Похорон, обряд поховання.
Вірші на жалосний погріб Петра Конашевича-Сагайдачного (з газ.).
ПО́ГРІБ, реба, ч.
1. Те саме, що льох.
Варвара зібрала своїх сусідок, і вони гуртом теж обладнали собі бомбосховище в гранітній скелі, де колись містився винний склад, а тепер були погреби (В. Кучер);
Поліз у погріб я дулівки ще вточити (Дулівочка-первак – така смачна була!)... (Л. Глібов);
Вибухнув пороховий погріб .. Усе, що було в цю мить нагорі.., – скинуло в море (із журн.);
– Повіз пшеницю у город та дала морока земляків побачить. Ну, звісно... у погріб... Ну, звісно... поналигувались, як! .. Без копійки вернувсь (А. Тесленко);
* У порівн. – Ну, як там? – Добре, – глухо, як з погреба, відізвався Джмелик (Григорій Тютюнник);
// Нижня частина будинку, підвал, де зберігаються продукти.
Незабаром і вродились, як з землі виросли, рублені палати, .. з погребами під низом (Панас Мирний).
2. Спеціально обладнана яма для зберігання продуктів (перев. овочів), з лядою, але без східців.
На два ступені од дверей зелений горбик з лядою, – то погріб бабин (І. Нечуй-Левицький);
Гасають по городах здичавлені без верхівців коні, з гуркотом провалюючись на дядьківських погребах (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)