погріб
ПО́ГРІБ, реба, ч.
1. Те саме, що льох.
Варвара зібрала своїх сусідок, і вони гуртом теж обладнали собі бомбосховище в гранітній скелі, де колись містився винний склад, а тепер були погреби (Кучер, Чорноморці, 1956, 287);
Поліз у погріб я дулівки ще вточити (Дулівочка-первак — така смачна була!)… (Гл., Вибр., 1951, 34);
Вибухнув пороховий погріб.. Усе, що було в цю мить нагорі.., — скинуло в море (Вітч., 11, 1967, 183);
— Повіз пшеницю у город та дала морока земляків побачить. Ну, звісно… у погріб… Ну, звісно… поналигувались, як!..Без копійки вернувсь (Тесл., З книги життя, 1949, 7);
*У порівн. — Ну, як там? — Добре, — глухо, як з погреба, відізвався Джмелик (Тют., Вир, 1964, 269);
// Нижня частина будинку, підвал, де зберігаються продукти.
Незабаром і вродились, як з землі виросли, рублені палати, ..з погребами під низом (Мирний, І, 1949, 194).
2. Спеціально обладнана яма для зберігання продуктів (перев. овочів), з лядою, але без східців.
На два ступені од дверей зелений горбик з лядою, — то погріб бабин (Н.-Лев., І, 1956, 72);
Гасають по городах здичавлені без верхівців коні, з гуркотом провалюючись на дядьківських погребах (Гончар, II, 1959, 24).
Словник української мови (СУМ-11)