погукування

ПОГУ́КУВАННЯ¹, я, с.

Дія за знач. погу́кувати¹.

ПОГУ́КУВАННЯ², я, с.

Дія за знач. погу́кувати² і звуки, утворювані цією дією.

Христя мерщій тікає у двір; а за нею слідом погукування та вигукування (Панас Мирний);

Коні, звеселіло помахуючи головами, без підганяння і погукування всмикнули воза в гостинно розчинені ворота (П. Загребельний).

Значення в інших словниках

1. погукування — погу́кування 1 іменник середнього роду гу́кання погу́кування 2 іменник середнього роду гука́ння  Орфографічний словник української мови
2. погукування — I -я, с. Дія за знач. погукувати I. II -я, с. Дія за знач. погукувати II і звуки, утворювані цією дією.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. погукування — ПОГУ́КУВАННЯ¹, я, с. Дія за знач. погу́кувати¹. ПОГУ́КУВАННЯ², я, с. Дія за знач. погу́кувати² і звуки, утворювані цією дією. Христя мерщій тікає у двір; а за нею слідом погукування та вигукування (Мирний, III, 1954, 81); Коні...  Словник української мови в 11 томах
4. погукування — Погукування, -ня с. Покрикиванья, крики, выкрики. Христя мерщій тікає у двір, а за нею слідом погукування та вигукування. Мир. Пов. II. 57.  Словник української мови Грінченка