подзьобаний

ПОДЗЬО́БАНИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до подзьо́ба́ти 3.

Подзьобане віспою бородате обличчя осміхалося (М. Коцюбинський);

На подзьобаному дощем піску залишалися відбитки його босих ніг (А. Шиян);

* Образно. – Це й тебе стосується, – відповів Євген Панасович, вдивляючись в листочок цигаркового паперу, густо подзьобаний чорним ряботинням літер друкарської машинки (В. Речмедін);

* У порівн. За огорожею безвільно лежало розімліле, заспокоєне море без жодної хвильки, тільки рябе якесь, ніби подзьобане дощовими краплинами (Ю. Збанацький);

// у знач. прикм.

Зирк – перед нею стоїть паламар і держе [держить] в руках олив'яну тарілочку з високою подзьобаною проскурою (Панас Мирний);

Жалюгідний вигляд мав подзьобаний, гривастий лев на рештках кам'яного ґанку (Л. Юхвід).

Значення в інших словниках

1. подзьобаний — подзьо́баний дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. подзьобаний — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до подзьобати 3). || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. подзьобаний — Подзьо́баний і подзю́баний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. подзьобаний — ПОДЗЬО́БАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до подзьоба́ти 3. Подзьобане віспою бородате обличчя осміхалося (Коцюб., І, 1955, 368); На подзьобаному дощем піску залишалися відбитки його босих ніг (Шиян, Гроза.., 1956, 682); *Образно.  Словник української мови в 11 томах