подушити
ПОДУШИ́ТИ¹, душу́, ду́шиш, док.
1. кого. Умертвляти, здавлюючи горло й насильно припиняючи дихання усім або багатьом.
А послі Ремових він воїв По одному всіх подушив (І. Котляревський);
[Відьма:] Наплодила, наводила [дітей], Та нема де діти: Чи то потопити? Чи то подушити? (Т. Шевченко).
2. кого, рідше що. Фізично знищити всіх або багатьох.
Турн сили вдвоє прикладає І тарани сам направляє, І браму рушити велить. Упала!.. Стуком оглушила, Троян багацько подушила (І. Котляревський);
* Образно. – Потім після цих двох [дітей] було четверо, бігунчики вже, та прокинулась хвороба та... За один тиждень усіх... подушила (А. Тесленко);
// Роздушити все або багато чого-небудь.
Щосекунди ревуть і плачуть сирени, бо без цього можна б подушити або потопити човни (М. Коцюбинський);
З несподіванки я навіть подушив кілька яєчок (Л. Смілянський).
3. кого. Фізично знищувати якийсь час.
Кесар трохи посидів на березі, подушив комарів та й посунув до куреня (Ю. Збанацький);
Марія подушила щоки рукою: щоки трохи почервоніли (І. Нечуй-Левицький).
4. кого. Якийсь час завдавати болю, здавлюючи горло.
Трохи подушити суперника і відпустити.
5. що. Стискати, здавлювати що-небудь якись час.
Марія подушила щоки рукою: щоки трохи почервоніли (І. Нечуй-Левицький).
ПОДУШИ́ТИ², душу́, ду́шиш, док., кого, що.
Обприскати духами, надушити злегка кого-, що-небудь.
Словник української мови (СУМ-20)