пожалування
ПОЖА́ЛУВАННЯ, я, с.
1. заст. Дія за знач. пожа́лувати 4.
Старшина й шляхта наполегливо домагались від царського уряду не тільки пожалування маєтків і кріпаків, а й зрівняння в правах з російським дворянством (з наук. літ.).
2. іст. Приношення, пожертва на користь кого-, чого-небудь.
За сприяння духовенству, за багаті пожалування вона [церква] ладна була всіляко його [Хло-двіга] вихваляти і допомагати йому тримати в покорі народ (з навч. літ.);
// Подарунок, винагорода за послуги; жалування.
[Ульріка:] То рицар Ольбрахт з Вільни, що привіз Пожалування пану воєводі (І. Кочерга);
Бразд повернувся, і, як говорили люди, з великою данню. Цілий міх привіз із собою, але крім того ще й княжу печать, пожалування (С. Скляренко).
3. діал. Співчуття, жаль.
Вона все ж таки була .. дівчина гідна пожалування. Яке її життя?.. Її мати – стара жінка... браття живуть кожний для себе (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)