позамітати

ПОЗАМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. що і без дод. Замести все або багато чого-небудь, скрізь або в багатьох місцях.

Андрій позамітає покої, внесе самовар, піде куди часом треба – ото і вся його робота (М. Коцюбинський);

Семениха взяла віник перед піччю позамітати (Л. Мартович);

[Кряж:] Горе мені з цими дівками! До хати йдіть, позамітайте .. Та швидше! (М. Зарудний).

2. кого, що. Покрити все або багато чого-небудь, усіх або багатьох чим-небудь сипким (снігом, піском і т. ін.).

Цілісіньку ніч гуляла метелиця, перетнула білими переметами вулиці, позамітала садки (Л. Юхвід);

// безос.

Надворі була така завірюха, що зовсім позамітало шляхи (І. Нечуй-Левицький);

Снігу намело так багато, що й тинів не видно. Все позамітало (О. Копиленко).

◇ (1) Позаміта́ти сліди́ – те саме, що Заміта́ти / замести́ сліди́ (всі або багато з них) (див. заміта́ти).

Значення в інших словниках

1. позамітати — позаміта́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. позамітати — -аю, -аєш, док. 1》 перех. і без додатка. Замести все чи багато чого-небудь, скрізь або в багатьох місцях. Позамітати сліди. 2》 перех. Покрити все чи багато чого-небудь, усіх чи багатьох чим-небудь сипким (снігом, піском і т. ін.). || безос.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. позамітати — ПОЗАМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. перех. і без додатка. Замести все або багато чого-небудь, скрізь або в багатьох місцях. Андрій позамітає покої, внесе самовар, піде куди часом треба — ото і вся його робота (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах
4. позамітати — Позаміта́ти, -та́ю, -єш гл. Замести (во множествѣ). Ой коли б мені та, Господи, ранесенько встати, ой щоб тії два слідочки та й позамітати. Чуб. V. 63.  Словник української мови Грінченка