позволяти

ПОЗВОЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОЗВО́ЛИТИ, лю, лиш, док., розм.

1. що, без прям. дод. і з інфін. Те саме, що дозволя́ти.

В війні, яка вибухла між нами [Воронами] і вами [Совами], він [Пугукало] усе оминав моє гніздо і ніколи не позволяв робити мені кривди (І. Франко);

Хоч позволив хан на пісках Новим кошем стати, Та заказав запорожцям Церкву будувати (Т. Шевченко);

[Дівчата (співають):] Признаюсь по правді: Сватати не буду – Не позволять батько, Не позволять мати (К. Герасименко);

Я вже давно хочу спитати Вас, чи позволяє Вам стан здоров'я працювати над чим і що Ви тепер пишете? (М. Коцюбинський);

Може доля коли позволить .. Вас побачити, то й радість буде (В. Стефаник);

– Чи хорошу дочку маєш, позволь подивиться (П. Чубинський);

– Яка хороша паняночка, – мовила [бабуся], усміхаючись. – Позвольте мені вашу рученьку поцілувати (Панас Мирний).

2. без дод., наказ. сп., у знач. вставн. сл. позво́ль (позво́льте), заст. Ввічлива форма висловлення незгоди, заперечення, протесту.

[Саня:] Помиляєтесь, Оресте Михайловичу, дресировка всякому потрібна. [Орест:] Позвольте, однак... (Леся Українка);

– Позвольте, ще не кінець на тім, – говорив Бенедьо (І. Франко).

3. що, заст. Ввічлива форма пропонування чого-небудь.

[Кольпортер:] Може, добродійство газетку нову позволять: дневники [журнали] свіжі, політичні й літературні (І. Франко).

◇ (1) Позволя́ти / позво́лити собі́, заст.:

а) те саме, що Дозволя́ти / дозво́лити собі́ (див. дозволя́ти).

Другим разом я позволю собі ширше висловити свою думку про книжечки Спілки (М. Коцюбинський);

Шановний Друже! Я таки позволю собі все Вас так називати, як було давніше в листах (Леся Українка);

б) зважуватися на що-небудь; нехтуючи чим-небудь, чинити щось.

Позволяю собі робити такі поїздки через те, що дорога морем нітрошки не втомлює мене (М. Коцюбинський).

Значення в інших словниках

1. позволяти — позволя́ти дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. позволяти — моск. дозволяти дозволяти, дозволити, зволяти, зводити, призволяти, призволити, див. зволяти  Словник чужослів Павло Штепа
3. позволяти — ДОЗВОЛЯ́ТИ кому що (давати згоду на здійснення чогось), ДОПУСКА́ТИ кого, ДАВА́ТИ з інфін., ДАВА́ТИ ПРА́ВО, ПІДПУСКА́ТИ до чого, розм., ПРИПУСКА́ТИ кого, що, розм., ПОЗВОЛЯ́ТИ розм., ЗВОЛЯ́ТИ розм., ПРИЗВОЛЯ́ТИ розм., БЛАГОСЛОВЛЯ́ТИ кого на що, уроч.  Словник синонімів української мови
4. позволяти — ПОЗВОЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОЗВО́ЛИТИ, лю, лиш, док., розм. 1. перех., неперех, і з інфін. Те саме, що дозволя́ти. В війні, яка вибухла між нами [Воронами] і вами [Совами]...  Словник української мови в 11 томах
5. позволяти — Позволя́ти, -ля́ю, -єш сов. в. позволити, -лю, -лиш, гл. Позволять, позволить. Я люблю дівчину та й мислю її взяти; не позволяють вороженьки, ще й рідная мати. Чуб. V. 137.  Словник української мови Грінченка