покалатати
ПОКАЛАТА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. Сильно постукати.
Як приходила здекуція [екзекуція], то ми з бабою ховалися у лози, мов від татар, а хату замикали. То ті здекутники [екзекутори] прийдуть, покалатають, покленуть та й .. далі [підуть] (І. Франко);
Походили [сторожі], покалатали в калаталки, поприходили додому та й полягали спати (Остап Вишня).
2. Подзвонити; забити у дзвін.
Голова взяв дзвоника, покалатав ним, поставив той дзвоник на місце і вже потім звернувся до присутніх (А. Шиян);
Мавпа часто спостерігала, як матроси б'ють у дзвін. Їй хотілось теж покалатати, але вона не могла дістати, поки там не поставили скриню (М. Трублаїні).
3. Про серце – якийсь час сильно, прискорено або нерівно різкими поштовхами битися.
Словник української мови (СУМ-20)