покалічений
ПОКАЛІ́ЧЕНИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до покалі́чити.
Вони забрали їх [Настусю і Павлуся] і посадили на віз .. і трохи покалічених повезли далі до міста (І. Нечуй-Левицький);
– А звідки ж йому сили набратися, коли в нього ребра війною покалічені? – показав Дмитро на запалий, у рубцях, бік свого коня (М. Стельмах);
Він добрий, мамо, лише покалічений судьбою... (О. Кобилянська);
Старші письменники – учителі наші (ніде правди діти) більш прислухалися до живої народної мови, більш придивлялися до неї, ніж молодші, особливо ті, що одірвані од села, од народу і беруть за зразок не живу мову, а книжну, часто-густо покалічену та занечищену (М. Коцюбинський);
Скільки він не напружувався, скільки не махав руками – виходили тільки смішні, покалічені слова, а та казка, що огняним клубком поверталася в його грудях, не виходила (С. Васильченко);
// у знач. ім. покалі́чений, ного, ч. Той, кого покалічили.
Хтось голосно назвав ім'я покаліченого, і Раїса трохи не скрикнула, наче її вдарили ножем в серце (П. Кочура);
Все це говорило Дорошеві, що люди здорові і фізично сильні мучаться духовно за поранених і покалічених, не вважаючи їх, проте, неповноцінними людьми (Григорій Тютюнник);
// покалі́чено, пред.
Невідомо, не раховано, Скільки люду там поховано, Невідомо, не полічено, Скільки вбито, покалічено (Д. Павличко);
Шкодую, що Ваше [оповідання] дуже покалічено (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)