покволом
ПОКВО́ЛОМ, присл.
Неквапливо, не поспішаючи, повагом, спроквола.
Іде собі [Петро] покволом та й питає стрічного чоловіка: – А що се за весілля в нас скоїлось? (Марко Вовчок);
І чується в тиші покволом Немов похоронний псалом: “Безщасне житейськеє море, Негод воно повне та бур” (М. Старицький);
В бідне серце мов закрадається вечір покволом, Тихо в серці, і жаль мені світу, і дня мені жаль (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)