поквол
ПО́КВОЛ, ПО́КВІЛ, волу, ч., діал.
Наруга, знущання.
[Стеха (до Бичка) :] І що ж би то я була за мати, щоб пхала свою дитину на поталу та на поквол людям, на глум усьому хрещеному мирові? (М. Кропивницький);
– Нема божої правди на світі!.. Та, мабуть, і бога нема, бо якби був, то не дав би одних на посміх і поквол другим... (А. Кримський);
[Сотник:] О, пекло, ні!.. Не дам на поквіл доні, Не попущу, щоб назнущався кат... (М. Старицький).
Словник української мови (СУМ-20)