покликаний
ПОКЛИ́КАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до покли́кати.
Прийшов покликаний брат Агапіт (І. Франко);
І от, покликаний до бою, я взяв тоді в солдатську путь лише саму військову зброю (М. Упеник);
В Нетесі він пізнав самого себе – невмілого, але покликаного на гарячу, велику справу (М. Рудь);
// покли́кано, безос. пред.
Негайно було покликано Бабариху (О. Донченко);
Незабаром покликано було гостей до вечері (Леся Українка);
Панас позивав. Усіх трьох братів покликано на суд (Б. Грінченко);
Мене покликано сюди на консіліум до хворих (Ю. Смолич).
2. у знач. прикм. Який має, відчуває покликання до чого-небудь; здатний на щось.
Я почуваю, що я покликаний до якоїсь ширшої й вищої діяльності (І. Нечуй-Левицький);
Я побачив перед собою людину, покликану для діл сміливих і небезпечних (Л. Смілянський).
3. у знач. прикм. Признач. або обраний для певної мети, що-небудь зробити, виконати і т. ін.
Однаково не спатиме. Де вже тому спокійним бути, хто покликаний мертвих будити! Леся почала одягатися (М. Олійник);
Хіба тим очам занурюватись у глибінь книги, в сховище великих думок, покликаних рухати світом? (В. Підмогильний);
Мистецтва покликані виражати почуття епохи, і тому кожному з них потрібна своя поезія (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)