покіль
ПО́КІЛЬ, присл., спол., розм.
Те саме, що по́ки.
А покіль що – повернем річ на Квіти (Л. Глібов);
[Олекса:] Дівчатам покіль що нічого не кажіть, а то і гульня буде смутною (С. Васильченко);
– Їж, покіль є що їсти! (М. Коцюбинський);
Цар йому на тому слові: “А ходіть, покіль здорові!” (Л. Первомайський);
Ти [Янка Купала] будеш жить, покіль твої пісні Лунатимуть над рідною землею (С. Крижанівський);
Ой стій же ти, коню, Та не тупай ногою, Да покіль поговорю Да я з рідною сестрою! (з народної пісні);
Їм я квашу солоденьку; Здумав загадку стареньку; Покіль другу скомпоную – Розгадайте перше цюю (Л. Глібов).
Словник української мови (СУМ-20)