покірливість
ПОКІ́РЛИВІСТЬ, вості, ж.
Властивість за знач. покі́рливий.
Як уже не гордувала, як не орудувала мною панночка, я перетерплю. “Може, ласкавістю своєю та покірливістю втихомирю її”, – було думаю (Марко Вовчок);
Олена близько сідала, обіймала за шию, а потім, узявши праву руку мужа, притискала її до чола і до грудей по двічі. Се був якийсь предвічний жест для означення повної своєї покірливості і рабської любові (Г. Хоткевич);
Він спершу отоді вранці не втримався був – заплакав, але швидко й замовк потім. Не тому, що начебто переболіло, і не з покірливості долі своїй. З іншого (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)