покірливість
ПОКІ́РЛИВІСТЬ, вості, ж. Властивість за знач. покі́рливий.
Як уже не гордувала, як не орудувала мною панночка, я перетерплю. «Може, ласкавістю своєю та покірливістю втихомирю її», — було думаю (Вовчок, І, 1955, 18);
Олена близько сідала, обіймала за шию, а потім, узявши праву руку мужа, притискала її до чола і до грудей по двічі. Се був якийсь предвічний жест для означення повної своєї покірливості і рабської любові (Хотк., II, 1966, 198);
Він спершу отоді вранці не втримався був — заплакав, але швидко й замовк потім. Не тому, що начебто переболіло, і не з покірливості долі своїй. З іншого (Головко, II, 1957, 89).
Словник української мови (СУМ-11)