покірно
ПОКІ́РНО.
Присл. до покі́рний.
Бичок покірно стояв, струшуючи шкурою, і знай поривався лизнути Івасеву руку (Панас Мирний);
Вона покірно зносила його деспотизм (М. Коцюбинський);
[Єпископ:] Ми платимо покірно всі податки, ми кесаря шануємо і владу (Леся Українка);
Покірно, як дитина, зліз Андрій з коня і став ні живий ні мертвий перед Тарасом (О. Довженко);
Я дивлюсь на заплакані очі твої, на покірно нахилені плечі... (В. Сосюра);
Покірно лягають на стерню валки – дівчата швидко в'яжуть їх у снопи (В. Минко).
Словник української мови (СУМ-20)