покірність
ПОКІ́РНІСТЬ, ності, ж.
Властивість за знач. покі́рний.
– А за її добрість, за її смирноту, покірність треба їй такого мужика, щоб їй був як отець (Г. Квітка-Основ'яненко);
– За найбільше від'ємний бік нашого галицького життя ми уважаємо апатію до публічних справ .. і якусь фаталістичну покірність волі долі (І. Франко);
Міцно склеплені очі, зціплені губи не змінили звичайного виразу покірності в її обличчі (Л. Яновська);
Руські не тремтіли перед Батиєм, не виходили до воріт з поклонами покірності (А. Хижняк).
Словник української мови (СУМ-20)