покірність
ПОКІ́РНІСТЬ, ності, ж. Властивість за знач. покі́рний.
— А за її добрість, за її смирноту, покірність треба їй такого мужика, щоб їй був як отець (Кв.-Осн., II, 1956, 62);
— За найбільше від’ємний бік нашого галицького життя ми уважаємо апатію до публічних справ.. і якусь фаталістичну покірність волі долі (Фр., VI, 1951, 212);
Міцно склеплені очі, зціплені губи не змінили звичайного виразу покірності в її обличчі (Л. Янов., І, 1959, 69);
Руські не тремтіли перед Батиєм, не виходили до воріт з поклонами покірності (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 489).
Словник української мови (СУМ-11)