полискувати
ПОЛИ́СКУВАТИ, ую, уєш, недок., чим і без дод.
1. Злегка або час від часу лисніти (про гладку поверхню чого-небудь).
Лиса голова полискує, як лаком вкрита (К. Гордієнко);
Під молочним промінням тьмяно полискували численні дахи, куполи (О. Гончар).
2. Час від часу світитися переливчастим світлом.
У хвилях тремтить і полискує Млявий промінь нічних ліхтарів (П. Грабовський);
// Яскраво спалахувати час від часу.
3. Час від часу виблискувати (у 2 знач.), відбиваючи проміння, світло.
Тільки бачила [Надійка], як ворушаться повні, пофарбовані губи та тьмяно полискують скельця чорних окулярів (В. Козаченко).
4. перен. Виділятися на якому-небудь фоні; виднітися.
Зачіска рівна, велика коса старанно закладена вінком на голові, а в русявому волоссі вже полискує срібляста, зрадлива сивизна (В. Кучер);
Ремо безперестанку набивав свою люльку, .. сновигаючи шляхом, який мутною стрічкою ледве полискував у темряві (Олесь Досвітній).
Словник української мови (СУМ-20)