полискувати
ПОЛИ́СКУВАТИ, ую, уєш, недок., чим і без додатка.
1. Злегка або час від часу лисніти (про гладку поверхню чого-небудь).
Лиса голова полискує, як лаком вкрита (Горд., Чужу ниву.., 1940, 197);
Під молочним промінням тьмяно полискували численні дахи, куполи (Гончар, III, 1959, 238).
2. Час від часу світитися переливчастим світлом.
У хвилях тремтить і полискує Млявий промінь нічних ліхтарів (Граб., І, 1959, 471);
// Яскраво спалахувати час від часу.
Над величезним корпусом Караван-Сараю полискували блискавки, розриваючи в темряві вогняні щілини (Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 125).
3. Час від часу виблискувати (у 2 знач.), відбиваючи проміння, світло.
Тільки бачила [Надійка], як ворушаться повні, пофарбовані губи та тьмяно полискують скельця чорних окулярів (Коз., Листи.., 1967, 233).
4. перен. Виділятися на якому-небудь фоні; виднітися.
Зачіска рівна, велика коса старанно закладена вінком на голові, а в русявому волоссі вже полискує срібляста, зрадлива сивизна (Кучер, Дорога.., 1958, 78);
Ремо безперестанку набивав свою люльку,.. сновигаючи шляхом, який мутною стрічкою ледве полискував у темряві (Досв., Гюлле, 1961, 108).
Словник української мови (СУМ-11)