полковий
ПОЛКОВИ́Й, а́, е́.
Прикм. до полк 1, 2, 4.
Полковий писар щось до нас добирається і так і підгляда, щоб мокрим рядном на нас напасти (Г. Квітка-Основ'яненко);
Знову – вже вдруге сьогодні – йому [Кобзареві] згадався полковий агітатор (С. Журахович);
Вперше Миргород згадується в літописах, датованих XV століттям, як сотенне, а пізніше як полкове місто (з наук.-попул. літ.);
// Належний полкові.
– Я саме переправляю через річку поранених і полкове майно, а ввечері і я рушатиму слідом (Ю. Яновський);
– Для послів звелів запрягати угорських коней з полкової стайні (Н. Рибак);
// у знач. ім. полкови́й, во́го, ч., заст. Офіцер полку.
Одного разу дожидали в нас полкових з міста (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)