пологий
ПОЛО́ГИЙ, а, е.
Який знижується поступово, не стрімко; спадистий; протилежне крутий.
З одного боку беріг [берег] пологий, рінь та мізерна левада, з другого – гора так і нависла кам'яними ребрами над рікою (І. Франко);
Вони пішли вздовж того ж арика з пологими бетонованими берегами (Іван Ле);
// Із спадистими краями.
Вона переїхала через широку пологу долину поточка Либеді (І. Нечуй-Левицький);
Спершу стояли [Фрунзе й Оленчук] на горбі при пологій впадині – спускові до Сиваша, а потім .. сіли обоє в тачанку і поїхали понад Сивашем (О. Гончар);
// Який має легкий спад.
Він [острів] хоч і великий, .. але нудний. Ліси – неприродно чорні. Пологі рівнини і поруч – гори кремнисті й облізлі (Ю. Яновський);
Тут, від берега, поле слалось пологою рівниною (В. Козаченко);
// Злегка закруглений.
На Україні помітили, що “коли в молодика ріжки круті, – це до негоди, а пологі – до доброї години” (з наук.-попул. літ.);
// Який росте не вгору, а стелеться по землі.
Перед нами степ і степ: дрібна суха трава і пологий повзучий бур'ян – ось і вся його рослинність (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)