полохливий
ПОЛОХЛИ́ВИЙ, а, е.
Який легко полохається.
– Ху! .. Бодай вас, Хомо, як налякали .. Я, знаєте, тепер такий полохливий, що й тіні своєї боюся (М. Коцюбинський);
Йому здалося, що перед ним стала якась гайова царівна, .. гарна, як квітка, легенька й полохлива, як пташка (Б. Грінченко);
– Дика антилопа, полохлива лань довірливо пасеться в сусідстві з могутнім бізоном та зубром... (О. Гончар);
Його .. приваблюють неозорі степи, над якими горить ясне сонце, дзвенять пісні птахів, свистять полохливі ховрахи (Я. Гримайло);
* Образно. Без вітру шумів полохливий лист на осиках (М. Стельмах);
// Який виражає страх, переляк.
Вся її постать нагадувала ящурку [ящірку], – тонка, гнучка,з меткими і разом полохливими рухами (Леся Українка);
Едельвейс .. походив по кімнаті, а за ним снував полохливий Квасників погляд (І. Кулик);
// Пройнятий страхом, переляком.
Може, совість, завжди спізніле, а в неї ще й полохливе відчуття життєвих норм (Іван Ле);
* Образно. Лампа блідо горіла і блимала, полохливий присмерк товпився по кутках (Г. Коцюба);
// Сповнений занепокоєння, хвилювання і т. ін.; неспокійний, тривожний.
Стара статечна зайчиха обдурила за свій п'ятирічний полохливий вік не одну пару собак (О. Копиленко).
◇ (1) Не з полохли́вих (полохки́х) – сміливий, небоязкий.
Парубок був не з полохливих. – Та що це таке .. Бить будете мене? – сміливо казав він (С. Васильченко);
– Не з полохких я, пане мій, Ниць чолом не хилюсь... (П. Грабовський).
Словник української мови (СУМ-20)