полільник
ПОЛІ́ЛЬНИК, а, ч.
1. Той, хто поле.
Слідом за культиваторами, що проривали буряк, ішла його бригада полільників, докінчуючи й поправляючи руками те, чого не могли зробити механізми (Я. Качура);
На ниву сходились люди з усіх кінців села, і незабаром полільники зайняли чималу ділянку, повівши її ген туди, до зеленого валу лісосмуги (з газ.).
2. Знаряддя для розпушування ґрунту і очищення посівів від бур'янів.
Восени міжряддя суниць розпушують кінними полільниками (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)