полільник
ПОЛІ́ЛЬНИК, а, ч.
1. Той, хто поле.
Слідом за культиваторами, що проривали буряк, ішла його бригада полільників, докінчуючи й поправляючи руками те, чого не могли зробити механізми (Кач., Вибр., 1953, 231);
На ниву сходились люди з усіх кінців села, і незабаром полільники зайняли чималу ділянку, повівши її ген туди, до зеленого валу лісосмуги (Літ. Укр., 15.VI 1962, 1).
2. Знаряддя для розпушування грунту і очищення посівів від бур’янів.
Восени міжряддя суниць розпушують кінними полільниками (Колг. Укр., 1, 1954, 34).
Словник української мови (СУМ-11)