помин
ПО́МИН, у, ч., заст.
Те саме, що по́минки.
Мовчки вернули [селяни] на помин, .. Якось не складувавсь гомін, Навіть дяки не пили (П. Грабовський).
◇ (1) І в поми́ні, зі сл. нема, не було і т. ін. – зовсім, абсолютно, ніколи.
Хата, звісно, ніколи не замикалася, а що в печі давно не топилось і взимку тепла в хаті не було і в помині, то двері розчинялись навстіж – так, як залишав їх Юз (Є. Гуцало);
І по́мину нема́є див. нема́;
(2) На по́мин (на спо́мин) душі́ чиєї:
а) на молитву за померлого.
Він думав передати їх [гроші] в церкву на помин душі небіжчика (І. Нечуй-Левицький);
б) щоб пам'ятати, не забувати про кого-, що-небудь.
А твій син казав, що видере з поминальної книжки той листок, де ти будеш записана по смерті на спомин душі в церкві, та й викине його на смітник (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)