помин
ПО́МИН, у, ч., заст. Те саме, що поми́нки.
Мовчки вернули [селяни] на помин,.. Якось не складувавсь гомін, Навіть дяки не пили (Граб., І, 1959, 137).
◊ І по́мину нема́є про кого-що: а) уже й не згадують, не говорять про кого-, що-небудь. За велетнів і помину немає;
б) немає ніяких ознак наявності, існування чого-небудь;
На по́мин душі́ чиєї: а) у релігійних обрядах — на молитву за померлого.
Він думав передати їх [гроші] в церкву на помин душі небіжчика (Н.-Лев., II, 1956, 214);
б) щоб пам’ятати, не забувати про кого-, що-небудь;
Нема́є (не було́) і в по́мині — зовсім немає (не було), не існує (не існувало).
Словник української мови (СУМ-11)