помостити
ПОМОСТИ́ТИ, мощу́, мо́стиш, док., що і без дод., розм.
1. Покласти щось м'яке, рівномірно розстеливши на чомусь.
Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом (І. Нечуй-Левицький);
Попереду .. їхав верхи, помостивши собі, замість сідла, мішок з сіном, провідник (О. Донченко);
// Постелити постіль кому-небудь.
Вона додибала до полу і уклалася аж поза дітьми спати. – Знемогла старенька.., – зітхнувши, сказала Горпина і кинулась тітці помостити (Панас Мирний);
Дунька хотіла помостити Прісьці і на сей раз на ліжку, але молодиця не схотіла і лягла поруч з Дунькою долі (Л. Яновська).
2. Док. до мости́ти 1–3.
Колись воно [вікно] .. на одному рівні [було] з іншими вікнами, а як помостили сцену, то й опинилося коло самих ніг у артистів (В. Кучер);
Одна наймичка помостила гарбуза в задку, на самому дні під сіном (І. Нечуй-Левицький);
Він скинув шинель і помостив її на лаві (А. Головко);
– Не мости гніздечка й у лужечку, Помости гніздечко й у садочку (П. Чубинський);
У кутку подвір'я, де росли осокори та дві берези, помостила собі гніздо вертлява сорока (Ю. Збанацький);
* Образно. Він з особливою пристрастю руйнував Євчине гніздо, що помостила була в хаті і в душі (С. Чорнобривець).
Словник української мови (СУМ-20)