помостити
ПОМОСТИ́ТИ, мощу́, мо́стиш, док., перех. і без додатка, розм.
1. Покласти щось м’яке, рівномірно розстеливши на чомусь.
Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом (Н.-Лев., II, 1956, 317);
Попереду.. їхав верхи, помостивши собі, замість сідла, мішок з сіном, провідник (Донч., III, 1956, 125);
// Постелити постіль кому-небудь.
Вона додибала до полу і уклалася аж поза дітьми спати. — Знемогла старенька.., — зітхнувши, сказала Горпина і кинулась тітці помостити (Мирний, III, 1954, 331);
Дунька хотіла помостити Прісьці і на сей раз на ліжку, але молодиця не схотіла і лягла поруч з Дунькою долі (Л. Янов., І, 1959, 216).
2. Док. до мости́ти 1-3.
Колись воно [вікно] .. на одному рівні [було] з іншими вікнами, а як помостили сцену, то й опинилося коло самих ніг у артистів (Кучер, Трудна любов, 1960, 322);
Одна наймичка помостила гарбуза в задку, на самому дні під сіном (Н.-Лев., III, 1956, 25);
Він скинув шинель і помостив її на лаві (Головко, II, 1957, 112);
— Не мости гніздечка й у лужечку, Помости гніздечко й у садочку (Чуб., V, 1874, 850);
У кутку подвір’я, де росли осокори та дві берези, помостила собі гніздо вертлява сорока (Збан., Переджнив’я, 1955, 378);
*Образно. Він з особливою пристрастю руйнував Євчине гніздо, що помостила була в хаті і в душі (Чорн., Пісні.., 1958, 46).
Словник української мови (СУМ-11)