помутитися
ПОМУТИ́ТИСЯ, и́ться, док.
1. Стати нечистим, непрозорим; скаламутитися.
Помутилось синє море, Небо хмариться прозоре (Л. Первомайський);
* Образно. Відразу помутилася у ваших очах краса світова, тихая радість почала зникати (Панас Мирний);
// Стати темним або невидимим, затемненим чим-небудь; потьмаритися.
Зірочки погасли в ночнім [нічнім] небі, В хмарах помутився ясний місяць (А. Метлинський).
2. Стати невиразним, розгубленим (про очі, погляд і т. ін.).
Тіло в неї тряслося; очі помутилися – вона ними якось чудно водила (Панас Мирний).
3. перен. Втратити ясність, чіткість, гостроту (про розум, свідомість і т. ін.).
Серце її боліло, немов хто у край його вгородив гострий ніж і повернув кругом, думки помутились (Панас Мирний);
Від гіркот життя помутився розум, не знаю, що говорю (М. Чабанівський);
// розм., рідко. Втратити розум; збожеволіти.
Христя прикро на матір дивилася, думаючи, чи не помутилася, бува (Панас Мирний).
4. перен. Втратити виразність, чіткі обриси.
Світ у Івасевих очах помутився, він забув про дім, про матір (Панас Мирний);
Все помутилося в очах Віри, здійнявши в душі її страшенну бурю (А. Шиян).
5. перен., рідко. Збентежитися, схвилюватися.
[Євгеній:] Вся людська в мні [мені] істота помутилась, Усі думки мішались (І. Франко).
◇ (1) Помути́лося в голові́ у кого – хто-небудь втратив здатність нормально мислити, сприймати дійсність або перебуває в стані, близькому до непритомності.
У голові в Уляни зовсім помутилося, – вона не знає, що робить, забуває, чого виходила в сіни, надвір (Панас Мирний);
Щось несподіване трапилось з Іваном: у голові помутилося, зачервоніло у віччю [в очах] (Л. Яновська).
Словник української мови (СУМ-20)