помучений
ПОМУ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до пому́чити.
Поніс Чіпка у Піски задурманену голову, ще дужче помучене серце (Панас Мирний);
Біг [козак] із полону Десь від шляхти, помучений карами (А. Малишко);
// у знач. прикм.
– Діточки мої рідні, ручата нещасні, ноженята помучені, – залементувала стара (М. Стельмах).
2. у знач. прикм. Який змучився, стомився, вибився із сил.
Він задиханий, зморений, потомлений, помучений, пригорнувши її, не зміг довгенько придержати у своїх зомлілих руках (Марко Вовчок);
Вугляр узяв у руки свій батіг і гейкнув на помучені коні (І. Франко);
// Який виражає втому, фізичні й моральні страждання.
І дуже б багато вони сміялися й тішилися, коли б їм не мішало неньчине обличчя .. помучене та посмучене (Марко Вовчок);
Снивсь мені образ твій, тихий, помучений (П. Грабовський).
Словник української мови (СУМ-20)