помучений

ПОМУ́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до пому́чити.

Поніс Чіпка у Піски задурманену голову, ще дужче помучене серце (Панас Мирний);

Біг [козак] із полону Десь від шляхти, помучений карами (А. Малишко);

// у знач. прикм.

– Діточки мої рідні, ручата нещасні, ноженята помучені, – залементувала стара (М. Стельмах).

2. у знач. прикм. Який змучився, стомився, вибився із сил.

Він задиханий, зморений, потомлений, помучений, пригорнувши її, не зміг довгенько придержати у своїх зомлілих руках (Марко Вовчок);

Вугляр узяв у руки свій батіг і гейкнув на помучені коні (І. Франко);

// Який виражає втому, фізичні й моральні страждання.

І дуже б багато вони сміялися й тішилися, коли б їм не мішало неньчине обличчя .. помучене та посмучене (Марко Вовчок);

Снивсь мені образ твій, тихий, помучений (П. Грабовський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me