помучений
ПОМУ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до пому́чити.
Поніс Чіпка у Піски задурманену голову, ще дужче помучене серце (Мирний, II, 1954, 154);
Біг [козак] із полону Десь від шляхти, помучений карами (Мал., Звенигора, 1959, 336);
// У знач. прикм.
— Діточки мої рідні, ручата нещасні, ноженята помучені, — залементувала стара (Стельмах, І, 1962, 209).
2. у знач. прикм. Який змучився, стомився, вибився із сил.
Він задиханий, зморений, потомлений, помучений, пригорнувши її, не зміг довгенько придержати у своїх зомлілих руках (Вовчок, І, 1955, 362);
Вугляр узяв у руки свій батіг і гейкнув на помучені коні (Фр., І, 1955, 50);
// Який виражає втому, фізичні й моральні страждання.
І дуже б багато вони сміялися й тішилися, коли б їм не мішало неньчине обличчя.. помучене та посмучене (Вовчок, І, 1955, 290);
Снивсь мені образ твій, тихий, помучений (Граб., І, 1959, 321).
Значення в інших словниках
- помучений — пому́чений дієприкметник Орфографічний словник української мови
- помучений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до помучити. 2》 у знач. прикм. Який змучився, стомився, вибився із сил. || Який виражає втому, фізичні й моральні страждання. Великий тлумачний словник сучасної мови
- помучений — ПОМУ́ЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до пому́чити. Поніс Чіпка у Піски задурманену голову, ще дужче помучене серце (Панас Мирний); Біг [козак] із полону Десь від шляхти, помучений карами (А. Малишко); // у знач. прикм. Словник української мови у 20 томах