поміщик

ПОМІ́ЩИК, а, ч.

Феодальний землевласник в Росії та в Україні кінця ХV до початку ХХ ст.; основний експлуататорський клас за часів феодалізму, звичайно дворянин, основним джерелом доходу якого була приватна власність на землю.

Почав я писати оповідання про такого поміщика, який під час аграрних рухів сам говорив селянам, що земля їхня (М. Коцюбинський);

Батько вже з тиждень як косить у поміщика сіно і навіть увечері не приходить додому (І. Багмут);

Славу співає український народ таким борцям проти поміщиків, проти соціальної несправедливості, як Устим Кармалюк та Олекса Довбуш (М. Рильський).

Значення в інших словниках

1. поміщик — помі́щик іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. поміщик — див. ПАН.  Словник синонімів Караванського
3. поміщик — -а, ч. Землевласник, звичайно дворянин, основним джерелом доходу якого є приватна власність на землю.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. поміщик — Дідич, див. лендлорд  Словник чужослів Павло Штепа
5. поміщик — ПАНО́К (небагатий поміщик), ПОЛУ́ПАНОК розм., ПІ́ДПАНОК заст. Гордий з панами та магнатами, Єремія не гордував з тими панками, що були менші за його і корились йому (І.  Словник синонімів української мови
6. поміщик — ПОМІ́ЩИК, а, ч. У дореволюційній Росії та країнах з пережитками феодально-кріпосницьких відносин — землевласник, звичайно дворянин, основним джерелом доходу якого є приватна власність на землю.  Словник української мови в 11 томах