понабивати
ПОНАБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що.
1. Прибити що-небудь до чогось (про багато предметів, у багатьох місцях); поприбивати.
Понабивати підметки;
Понабивати дороговкази.
2. Вбити багато чого-небудь гострого в щось, у багатьох місцях.
– Я понабиваю на щаблях голок та шпильок, не то що колючок навішаю (І. Нечуй-Левицький).
3. Зробити на тілі сліди від ударів, синці у кількох або багатьох місцях.
Двічі вдарилась лобом об кам'яні хрести, аж синяки собі понабивала (І. Нечуй-Левицький).
4. Ударами насадити що-небудь на щось (про багато предметів).
Понабивати коси;
// у сполуч. зі сл. бочка, діжка. Відремонтувати багато бочок, набивши на них обручі.
Решту хворосту .. відніс [Тимко] до бочкаря [до бондаря] на обручі з тим, щоб той понабивав діжки, які вже зовсім порозсихалися в погребі (Григорій Тютюнник);
// у сполуч. зі сл. кайдани. Закути багатьох.
– Посадили нас, – каже [дід], – вісім чоловік у башту, понабивали на ноги залізні кайдани та ще й двері замурували (О. Довженко).
5. Наповнити чим-небудь, напхати багато чогось у що-небудь.
Тютюном [люльки] понабивали, Запалили, потягли (Я. Щоголів).
6. Розбиваючи що-небудь, набити багато шматків, у багатьох місцях.
Понабивали скла, що ніде стати.
◇ (1) Понабива́ти го́лови чим – те саме, що Набива́ти / наби́ти го́лову (в го́лову) {Набива́ти го́лову кло́ччям} (про багатьох).
– Ти, Катерино, береш од його й читаєш якісь там книжки .. Він понабиває вам голови таким сміттям, котрого потім і ладаном не викуриш (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)