понаводити
ПОНАВО́ДИТИ, джу, диш, док., кого, що, розм.
1. Привести одного за одним або групами куди-небудь багатьох.
Косарів звідкись понаводив [управитель] і покосив, і все до зілиночки у двір до себе позвозив (Б. Грінченко);
Привезли [панські слуги] кармазину, люстрину, позументів; ото зараз пошили нам запорізькі жупани і що треба, з степу понаводили волів, коней і Пашу [коня] привели (О. Стороженко).
2. Народити багатьох (не за один раз).
Понаводять дітей, аж світ малий для них стане, .. – тісно, гидко, сварка, бійка, убого, а живуть! (Грицько Григоренко);
* Образно. “Божевільна воля” незабаром понаводила за собою й своїх діток свавільних: земство, де нема ні мужика, ні пана; мирові суди, де не питають – якого хто роду (Панас Мирний).
3. на що. Спрямувати куди-небудь багато чогось.
– Крейсери й лінкори на рейді стоять .. Орудія [гармати] на місто понаводили (В. Собко).
4. Покрити фарбою, тушшю і т. ін. багато чого-небудь написаного, намальованого лініями;
// Навести багато чого-небудь (ліній, смуг і т. ін.).
Попідмощували ми на спину горби, позав'язували вуха старими хусточками, понаводили на щоках смуги (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)