попеліти
ПОПЕЛІ́ТИ, і́є, недок.
1. Перетворюватися на попіл.
Жар під баштою попелів (М. Коцюбинський);
Довкола диміло, попеліючи, пожарище (О. Довженко);
// Згоряючи, знищуватися.
– Нащо він штемпелі попсував? .. Треба кинути в огонь, нехай отам попеліють разом із свідоцтвами (Л. Мартович);
* Образно. [Д. Жуан:] Я владу мав над людськими серцями. [Анна:] А ті серця від влади вашої лиш попеліли (Леся Українка).
2. Набувати попелястого кольору, ставати сірим.
Бордові хмари попеліли, тьмарились (Григорій Тютюнник);
Починало бліднути, попеліти чорне небо (М. Стельмах);
* У порівн. Небо, збіліле від спеки, вже сивіє, мов попеліє (Леся Українка);
// Ставати блідим, аж сірим від гніву, обурення і т. ін.
Оля попеліє: – Ти... хочеш маму обманювати? Вже до цього в тебе дійшло? (Ірина Вільде).
Словник української мови (СУМ-20)