попеліти
ПОПЕЛІ́ТИ, і́є, недок.
1. Перетворюватися на попіл.
Жар під баштою попелів (Коцюб., І, 1955, 294);
Довкола диміло, попеліючи, пожарище (Довж., І, 1958, 307);
// Згоряючи, знищуватися.
— Нащо він штемпелі попсував?.. Треба кинути в огонь, нехай отам попеліють разом із свідоцтвами (Март., Тв., 1954, 433);
*Образно. [Д. Жуан:] Я владу мав над людськими серцями. [Анна:] А ті серця від влади вашої лиш попеліли і внівець оберталися (Л. Укр., III, 1952, 408).
2. Набувати попелястого кольору, ставати сірим.
Бордові хмари попеліли, тьмарились (Тют., Вир, 1964, 543);
Починало бліднути, попеліти чорне небо (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 896);
*У порівн. Небо, збіліле від спеки, вже сивіє, мов попеліє (Л. Укр., І, 1951, 304);
// Ставати блідим, аж сірим від гніву, обурення і т. ін.
Оля попеліє: — Ти… хочеш маму обманювати? Вже до цього в тебе дійшло? (Вільде, На порозі, 1955, 24).
Словник української мови (СУМ-11)