попрікати
ПОПРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОПРІКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що, рідко.
Те саме, що докоря́ти.
Він робив, коли можна було робити... Ніхто не має права... так, так, ніхто не має права його попрікнути... (М. Коцюбинський);
Завжди їй отак, не той, то інший попрікне. Тобі, мовляв, нічого – відмінниця, медаль одержиш, а з таким ключем можна які завгодно двері відкрити (І. Цюпа);
// чим. Ставити що-небудь у докір комусь.
[Семен:] Слухай же! Поки там що вдіємо, зоставайся ти у мене! .. [Микита (мов опечений):] У тебе? Щоб ти щодня попрікав мене шматком хліба! (М. Кропивницький);
// Нагадувати комусь про його давні провини.
– Хто б смів Лиса попрікнути, Лапою його діткнути.., Тому цар язик із рота Вирізати повелить (І. Франко);
Сього похмурого дідугана [Пугача] не посмів Богдан Чорногор нічим попрікнути (П. Куліш).
Словник української мови (СУМ-20)