попутчик

ПОПУ́ТЧИК, а, ч., рідко.

Те саме, що попу́тник 1.

Мій попутчик, старий холостяк-учитель, спинився коло верби, скинув з голови солом'яного бриля і став витирати хусткою піт на лисині (С. Васильченко);

Остап п'яно і нахабно засміявся: – Це той, як його... як ото мітинг був... – попутчик (М. Хвильовий).

Значення в інших словниках

1. попутчик — попу́тчик іменник чоловічого роду, істота рідко  Орфографічний словник української мови
2. попутчик — ПОПУ́ТЧИК, а, ч., рідко. Те саме, що попу́тник 1. Мій попутчик, старий холостяк-учитель, спинився коло верби, скинув з голови солом’яного бриля і став витирати хусткою піт на лисині (Вас., І, 1959, 140).  Словник української мови в 11 томах