попілець
ПОПІЛЕ́ЦЬ, льцю́, ч.
Зменш.-пестл. до по́піл 1.
Легенький попілець, підхоплений силою вогню, злітав догори та розходився навколо (М. Коцюбинський);
* Образно. – Стара, та багато молодого жару маєш. – Був колись, та стухнув; тепер тільки попілець зостався! – зітхнувши, одказує Мар'я (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)